Юрій Мицик

ЄВРЕЇ-КОЗАКИ

Декому з читачів такий заголовок статті може видатися запозиченим з фантастичних творів. Цьому не варто дивуватися. Складна и суперечлива історія укрїнсько-єврейських взаємовідносин надто насичена негативними i тенденційними стереотипами, причому немалу роль у їх насадженні та закріпленні відіграли кремлівські ідеологи. Тільки в останні роки cпocтеpiгaеться прагнення істориків, вільних від цензурного пресу, об'єктивно висвітлити icтopiю взаємин двох народів. У ціи статті наведемо незнані або замовчувані факти, які стосуються участi євреів у національно-визвольній боротьбі українського народу козацької доби, перебування євреів у Війську Запорозькому як членів козацького товариства.

Хоча у своїй переважній більшості запорозьке козацтво формувалося й поповнювалося з числа етнічних українців, однак певний відсоток серед козаків (приблизно 10%) становили представники інших народів, i cycідніx, i відалених, наприклад, німців, шведів, французів тощо. Єдине, що треба було вчинити пришельцям на Ciч - це бути православним християнином. Хто не був православним, той мусив вихреститися, щоб стати запорожцем.

Вже під час перших двох національно-визвольних повстань українського народу, де авангардна роль належала козацтву, а саме повстання під проводом Криштофа Косинського (1591-1593) та Семена (Семерія) Наливайка (1594-1596), серед повстанців були i євреі. Ще відомий сходознавець А. Гаркаві звернув увагу на книгу берестейського рабина Іоіля Серкеса, видану у Франкфурті-на-Майні 1697 р. Як свідчить Серкес, з-поміж козаків-наливайківців було щонайменше 11 євреів, один з яких (на ім'я Берах) пoлiг у бою проти польських військ.1

У Головному Apxiвi Давніх актів у Варшаві вдалося виявити лист короля Речі Посполитої Сигізмунда III від 9 вересня 1602 р., адресований берестейському старості i віленському стольнику Єроніму Ходкевичу. В листі йдеться про те, що один єврей з Берестя-Литовського подався на Запорозьку Ciч, де охрестився i осів. Цс викликало обурення мicцевогo кагалу, очолюваного тоді Саулом та Иосифом, i поставило під загрозу майно покозаченого єврея. Оскільки він задумав привести з Берестя на Січ i своїх дітей від першого шлюбу, а також перевезти й майно, то, побоюючись за свою безпеку, звернувся до самого короля. У відповідь народився цей лист, в якому король наказує Ходкевичу вільний проїзд до Берестя i назад, створити безпечні умови для вихреста або його друзів-козаків, кoтpi прибудугь у Берестя за дітьми та майном.2 Бували й пізніше євреі i караїми (тюркський народ, котрий сповідує особливий варіант іудаїзму) у Війську Запорозькому. Так, у джерелах е чимало даних про роль євреїв та караїмів (їх джерела часто змішують) у викупі невольників з Криму. Не виключено, що один з керівників Війська Запорозького в 30-х pp. XVII ст. (Ілляш Караїмович) був караїмом з походжсння. Є відомості, що и самому Богдану Хмельницькому вдалося видостатися з в'язниці в 1647 р. з допомогою не тільки Станіслава (Михайла) Кричевського, а й безіменного єврея.

Національно-визвольна війна українського народу проти гніту Peчi Посполитої в середині XVII ст. стала потужним coцiальним катаклізмом. Повстанці мстилися своїм гнобителям i вже 1648 р. від їxнix рук загинуло чимало польської та українськоі шляхти, чимало i євреїв. Вони часом ставали під прапори польських карателів, часом мусили тікати з України або приймати православ'я. Ставши православними, вони інколи виявляли себе активними повстанцями. Є факти, кoтpi засвідчують участь євреїв-повстанців у штурмі Збаража.3 Грунтовне дослідження «Реєстру Війська Запорозького 1649-1650 pp.», проведене німецьким вченим Зузанною Любер дає підстави вважати, що серед козаків-реєстровців, ядра козаків-повстанців, були особи й прізвища, які можуть свідчити про єврейське походження їxнix носіїв (Зраїтель, Жидченко, Жидовкин та ін.).4 Є ряд свідчень (російських дипломатів Г. Климова, Арсентьєва, арабського мандрівника й мемуариста Павла Халепського) про навернення євреів до православ'я, щоправда, переважно під тиском, однак не можна ігнорувати фактів добровільного вихрещення, тим більше, що в цьому разі колишній іудей мiг зайняти будь-яку посаду на Ciчi або в Гетьманщині. Навітъ автор «Icтopiї pyciв», котрий негативно ставився до євреив, визнавав, що вони обймали високі посади в українській державі - Гстьманщиш 2-ї пол. XVII-XVIII ст. Українська генеалогічна традиція міцно пов'язує деякі українскі роди козацької старшини з протопластами єврейського походження (Марковичі, Борковські, Герцики та ін.).

Цікавий факт зафіксовано в одному з документів часів Національно-визвольної війни середини XVII ст., що його було видруковано на сторінках відомоі археографічної пу6лікації «Архив Юго-Западной России», i він навіть надихнув Михаила Грушевського на створення документального оповідання «Вихрест Олександер».5 Згідно з цим документом два брати-євреї Лейба (Олсксандр) i Яків стали вихрестами i влилися до армії Богдана Хмельницького. Під час перемир'я 1649 р. вони опинилися на Волині, де очолили групу, яка вбила єврейського орендаря Маєра з Базалії. Заарештований пізніше i підданий тортурам Лейба-Олександр зізнався у своїх вчинках i був засуджений до страти. Перед смертю йому запропонували звернутися або до православного свящсника, або до рабина, i саме до останнього звернувся Лейба перед смертю.

Хоча за умовами Зборівського миру 1649 р. євреї-іудеї не мали права жити в Україні-Гeтьманщині, однак ще за часів Хмельницького бачимо тут євреїв, кoтpi почувають себе досить невимушено. Так, єврей Абрагам взявся супроводжувати шведського посла Веллінга в його подорожі з Молдавії в Україну, i він спокійно доїхав з послами до Чигирина. У тодішній столиці Гетьманщини він був вигнаний з почту за спробу ввести в оману посла,6 але навряд чи він дуже шкодував за цим.

Є окрeмi факти, поки що несистематизовані, про євреїв серед українських козаків в роки Руїни. Так, джерела зберегли ім'я сотника з Правобережної України Лейбенка, котрий брав участь в антипольських повстаннях 60-х pp. XVII ст. Лікар-єврей служив гетьманові Петру Дорошенку i навіть пішов за ним у московське заслання. Є відомості й щодо XVIII ст., i їx ми бачимо у матеріалах apxiвy Коша Нової Запорозької Ciчi, які лише в незначній кількості опрацьовано и видано. Відомі історики запорозького козацтва Аполлон Скальковський, Дмитро Яворницький, сучасний дослідник Iгop Лиман увели до наукового o6iгy важливі факти на підставі вищезгаданих матеріалів apxiвy Коша. Працюючи над цим архівом, нам також удалося виявити окpeмi цікаві факти. Скажімо, знайти листа кошового отамана Петра Калнишевського до російського фельдмаршала Петра Рум'янцева (бл. 1774 р.), де кошовий рекомендує Якова Крижанівського, «от родителей закона еврейского в Польской области». Він ще був юнаком, але вже міг «разуметь письмом еврейским», знав i церковнослов'янську мову. Вихрестившись i нарікшись прізвищем Крижанівський (від «криж» - хрест), молодий козак служив при церковній школі, воював у 1763-1768 pp. 1768 р. його послано в розвідку під Перекоп, з чим він успішно впорався. Відрекомендувавши з кращого боку Якова Крижанівського, Калнишевський прохав фельдмаршала задовольнити його прохання про відставку.7 Аналогічне прізвище (Крижанівський) мав i козак-чернець Іов. Biн походив з м. Пінська із Польші чи Правобережної України, пізніше покинув з невідомих причин батьківську домівку, прибув на Січ, де й був охрещений ієpoмонaxoм київського Межигірського монастиря, що був тоді на Ciчi. Хрещеними батьками козака, котрого нарекли Іовом Крижанівським, були запорожці Іван Швидкий та Артем Василіїв. Він став глибоко віруючим православним, i через якийсь час архімандрит монастиря в Нехворощі, що на березі Opeлi, прохав київського митрополита про дозвіл постригти в ченці послушника Іова Крижанівського.8 В атестаті запорожця Василя Перехреста повідомлялося, що він також народився в єврейській родині в «Польщі» (тут цей термін міг означати взагaлi Річ Посполиту, включно з Правобережною Україною, Білоруссю та Литвою), за власним бажанням прибув до Ciчi, де був охрещений у Покровській церкві ігуменом Києво-Межигірського монастиря, а його хрещеними батьками стали запорожці.9

Іноді запорожці викрадали дітей i приводили на Січ, де ті ставали козаками. Серед них були й діти з єврейських родин. Так у м. Хотині полковий осавул Василь Рецептов викрав малолітнього єврея, привіз його на Ciч i охрестив, назвавши Семеном Чернявським.10 Цікаво, чи не був цей Семен Чернявський тим самим козаком, атестат якому видали після переможної війни проти Туреччини в 1774 р.? Семен Павлович Чернявський, як свідчить його атестат, з яким він виходив у відставку, після січової кар'єри вирішив оселитися на Слобідській Україні в мicтi Охтирка.11 У цiй же архівній справі (№ 174) з apxiвy Коша є також атестат Степана Завадовського, що був за походженням євреєм з Туреччини. Варто зауважити, що під терміном «Туреччина» слід розуміти всю Османську імпepiю, зокрема й васальнi країни, як-от: Молдавію, Південь України, який тримали під своєю владею ногайці, тощо.

Чимало документів стосується складної icтopiї, що сталася з молдаванами та євреями, котрі потрапили в полон до турків i татар i були відбиті під Кінбурном улітку 1770 р. запорожцями, очолюваними Данилом Третяком. Молдаванів (волохів) було поселено Кошем на березі Дніпра й Сури - так виникли сучаснi села під Дніпропетровськом Волоське та Волоські хутори (Новоолександрівка). Євреї були поселені у Старому та Новому Кодаках (нині - Дніпропетровськ), але там вони не мали ніякого промислу й бідували. На їx прохання Kiш одпустив двох їxніх представників на батьківщину під Умань (м. Яків), щоб вони зі6рали гроші{ на свій викуп. Kiш розглядав їx як полонених, i тому пішов на це. Довготривала історія закінчилася врешті благополучно: 1772 р. полонені повернулися до Умані, зберігся навіть реестр 77-х iз них, очолюваний Бен-Волевом. Про цю icтopiю писали i Скальковський, i єврейський історик С. Боровий,12 але далеко не вci документи зі справ apxiвy Коша введено до наукового oбiгy. Зокрема, варто видрукувати тi документи, які висвітлюють продовження icтopii з полоненими євреями. Виявляється, під час nepeгoвopiв про долю євреїв, які перебували на землях Війська Запорозького (в Кодаках), обміну повноважними делегаціями між Кошем та керівниками уманського кагалу [Самуїлом Марковичем, лікарем Марком Лазаревичем (Рапопортом) i Мошлом Йосифовичем] зав'язалися приязні стосунки. Про це свідчить хоча б лист уманських євреїв до Калнишевського з подякою за повернення євреїв-полонянинків на батьківщину (справа № 259 Apxiвy Коша Нової Запорозької Ciчi, нині - фонд № 229 Центрального державного історичного apxiвy України в Києві). У відповідь Калнишевський подякував уманському кагалові за подарунки й листа i погодився з їхньою пропозицією щодо взаємної торговлі (справи №№ 304, 311). Так виникла єврейська торговельна компанія на Ciчi, ініціаторами створення якої були уманські купці Самуїл Маркович, Нусим Нусимович та Хаїм Беркович. Ця компанія торгувала з 1772-го по 1775 р., аж до занепаду Ciчi. Вона діяла i в самій Ciчi, i в похідному Коші під час російсько-турецької війни 1768-1774 pp., i в Старому та Новому Кодаках (у Дніпропетровську). Предметом торговлі була переважно різна матерія, насамперед сукно. Запорожці навіть зобов'язувалися надавати купцям-євреям з Умані збройний ескорт, який зустрічав їx на кордонах земель Biйськa Запорозького i проводив до Ciчi, супроводжував i на зворотному шляху.

В apxiвax збережено важливі джерела, що проливають світло та виразно засвідчують чимало позитивних сторінок в icтopii українсько-єврейських взаємин, подають їx у зовсім несподіваному висвітленні, зокрема щодо ролї євреїв у національно-визвольній боротьбі українського народу. Отже, тi громадяни України єврейського походження, котрі зі зброєю в руках стояли за незалежні Українську Народну республіку та Західноукраїнську Народну республіку (пізніше об'єднані в УНР) в 1917-1921 pp., за незалeжну Україну в лавах УПА, мали попередників - євреїв-козаків XVI-XVIII ст.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Евреи-казаки в начале XVII в. // Киевская старина. - 1890. - № 5. С. 377-379.

[2] Головний Apxiв давніх актів у Варшаві. - Ф. «Apxiв Замойських». - № 3048. - С.286. Текст цього листа був нами вже видрукований: Mycyk J. Żyd na Siczi Zaporoskej w XVII w. // Biulatyn Żydowskiego Instytutu Istorycznego w Polsce. - Warszawa, 1993. - S. 65-66.

[3] Horn M. Powinności wojenne żydów w Rzeczy Pospolitej w XVI, XVII wieku. - Warszawa, 1978. - S. 103.

[4] Lüber S. Die Herkunft von Zaporoger Kozaken des 17 Jahrhunderts nach personennamen. - Berlin, 1983. - S. 100.

[5] Архив Юго-Западной России. - Киев., 1914. - Ч. III. - Т.4. - № 45. - С. 100-102.

[6] Січинський В. Чужинці про Україну. - К., 1992. - С. 99-100.

[7] Центральний держащий історичний apxiв України в Києві). - Ф. 229. - On. I. - № 232. - Арк. 199.

[8] Лиман І. I. Церква в духовному cвіті Запорозького козацтва. - Запоріжжя, 1992. - С.8.

[9] Там само; Скальковський А. О. Історія Нової Ciчi або останнього Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. - С. 192.

[10] Лиман I. I. Церква... - С. 8.

[11] Apxiв Коша Нової Запорозької Ciчi. Опис справ. 1713-1776. - К., 1994. - С. 77.

[12] Боровий С. А. Євреї в Запорозькій Ciчi. // Праці Інституту єврейської культури ВУАН. - К., 1930.