Володимир Панченко

СОБОРНИЙ ГЕРБ УКРАЇНИ

Життя йде таким темпом, що, здається, не можна зупинятися на різних подробицях,
до яких треба однести і питання про герб України, але все ж таки це питання треба
розв'язати, і розв'язати так, щоб потім нам не робили закидів наші нащадки.

Вадим Модзалевський, Георгій Нарбут.

Нині, коли навколо національно-державної символіки українського народу вже вщухли спалахи суперечок та дискусій, коли синьо-жовтий прапор — "пшениця у степах під голубим склепінням неба", золотий тризуб, невмирущий гімн Миколи Вербицького та Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна" — стали загальновизнаними атрибутами Української держави, історія повертає собі багато забутих, часто насильницьки викреслених своїх сторінок, пов'язаних із цим цікавим питанням. Широкому загалові читачів уже відомі подробиці проектування та розробки державної атрибутики України протягом 1917-1919 років: з цим процесом нас ознайомили на шпальтах преси та сторінках окремих видань сучасні українські історики та гербознавці — Б.Якимович, В.Сергійчук, А.Гречило, К.Гломозда. Відомі усім політичні причини перервали цей процес на межі десятих-двадцятих років XX століття. Але кращі українські геральдисти та прапорознавці, що не з своєї волі опинилися тоді далеко за межами рідної землі, уже в наступні десятиліття почали активно відроджувати цю справу. Одне з чільних місць серед результатів їхньої діяльності займає проект Великого державного герба України, складений у 1939 році у Празі Миколою Оверковичем Битинським (1893 — рік смерті невідомий).

Про цього діяча у нашій країні відомо надзвичайно мало. Виходець з Поділля, цей художник, мистецтвознавець, історик та поет (перу Битинського належать дві поетичні збірки — "В громі і бурі" та "Сузір'я лицарів", видані у 1923 та 1936 роках) у 1920-30-і роки жив та працював у Празі, пізніше — у Німеччині (Мюнхен) та Канаді. Предметами наукового зацікавлення Битинського були українська геральдика і вексилологія (прапорознавство), мистецтво іконопису, розробка системи нагород України (саме він є автором проекту Військового Хреста Симона Пеглюри, затвердженого урядом УНР в екзилі у 1936-1937 рр.) На замовлення цього ж уряду у 1939 році М Читинський виготовив проекти "Державний Герб великий", "Державні Герби — середній і малий", "Державні прапори", "Державні корогви і штандарти", "Державні печаті — велика, середня і мала". Найбільш цікавим серед цих ескізів був згаданий уже проект Великого державного герба, в якому поряд з загальнонаціональним символом України — тризубом святого Володимира — автор використав запозичені з минулих століть геральдичні відзнаки всіх історичних земель України. Хоча деякі з цих відзнак М.Битинський відтворив дещо помилково з історичної точки зору, його проект був першою в українському гербознавстві спробою репрезентувати чітко сформований комплекс давніх українських земельних емблем.

На той час (на жаль, це становище фактично триває й донині) українська історична наука ще не мала грунтовної праці про старовинне регіональне гербівництво краю. Частково цієї проблем й торкалися лише такі дослідження, як "Гербар Польський" К.Нєсєцького, "Герби міст, губерній, областей та посадів Російської імперії" П.Вінклера, "Державні герби Австро-Угорщини" Г.Штерля, де, як правило, історія української геральдики освітлювалася з великодержавних польських, російських або австрійських позицій, хоча названі праці містили велику кількість фактичного матеріалу, яким гербознавці користуються й нині (можливо, ним користувався й М.Битинський). Через те проект Великого державного герба України 1939 р. можна назвати першою спробою зібрати в одне ціле найяскравіші зразки спадщини українського гербівництва в минулому.

Даний нарис містить докладну характеристику не лише проекту М.Битинського, а й основних історичних гербів українських земель, які включені автором до цього проекту, аналіз їхніх регіональних та адміністративних функцій за минулих століть.

Основний елемент проекту Великого державного герба України, розробленого Миколою Битинським, становить геральдичний французький (квадратовий з вістрям унизу) щит, на блакитному тлі якого вміщено золотий тризуб "святого Володимира" — герб Української Народної Республіки, який був затверджений Центральною Радою 22 березня 1918 року за ескізом відомого художника Василя Кричевського. Щитотримачами біля цього герба Битинський зробив святого Архистратига Михаїла та золотого коронованого лева — головні фігури гербів Києва та Львова, міст, які були, за словами М.С.Грушевського, "двома найбільш визначними культурними центрами України". Знизу та з боків щит оточував срібно-золотий ланцюг ордену Симона Петлюри, розробка якого, як уже зазначалося, також належить М.Битинському. До ланцюга прикріплений золотий медальйон із зображенням розп'яття Ісуса Христа. Під щитом навхрест покладені клейноди українського козацтва на золотих древках — золота корогва з хрестом та срібний бунчук.

Усе це зображення у М.Битинського облямоване вінком із лаврового та дубового листя, перевитого унизу жовто-блакитною стрічкою (лаврове листя в геральдиці є символом слави, дубове — символом міцності). На цьому вінку розташовані п'ять геральдичних французьких щитів, які символізують собою п'ять основних регіонів етнічної української теріторії: Правобережжя, Лівобережжя, Галичину, Закарпаття та Чорномор'я. Кожен із цих щитів, крім останнього, складається з кількох частин (полів), у яких знаходяться герби історичних земель, які входять до цього великого регіону. — Всі ці герби, як правило, запозичені з геральдики минулих століть.

За часом виникнення земельні герби регіонів України, застосовані М.Битинським у проекті Великого державного герба, а також усі інші територіальні та міські українські емблеми можна умовно поділити на три групи:

1) відзнаки княжої доби (герби Київщини, Чернігівщини, Львівщини,імовірно, Волині та Поділля);

2) герби, створені протягом ХІV-ХVII століть — за часів перебування українських земель під владою Великого князівства Литовського, Королівства Польського та Речі Посполитої (герби Брацлавщини, Сіверщини, Холмщини тощо);

3) герби кінця ХVIII — початку XX століть, створені за часів перебування українських земель під владою Російської та Австро-Угорської імперій (герби Таврії, Слобожанщини, Буковини тощо).

Прототипи гербів, які належать до першої групи, ще не можна назвати геральдичними пам'ятками у вузькому розумінні цього поняття. Ці відзнаки не мали основних атрибутів, властивих гербам, — щита, чітко визначеної кольорової гами, суворого порядку розташування фігур на емблемі, необхідної для геральдичного характеру зображення стилізації. Вони являли собою лише родові, династичні атрибути певних князівських кланів України-Русі. Деякі з них, як, скажімо, герб Київщини, могли бути пов'язані з окремою особою; інші, як, наприклад, герб Чернігівщини, успадковувалися як тотеми — "обереги" — з язичницького минулого, народних вірувань. Протягом ХII-ХIIІ століть, коли руські землі, за словами М.С.Грушевського, "добивалися свого відокремлення під управою місцевого княжого роду", відзнаки окремих князівських кланів почали набувати рис емблем земель, якими володіли ці клани. Так, емблемою київської династії Ростиславичів став образ св. Архангела Михаїла, галицької династії Романовичів — золотий лев тощо. На межі ХІІІ-ХІV століть цей розмаїтий інститут княжої земельно-родової символіки поступово почав оформлюватися за правилами класичного європейського гербівництва.

Ці правила стали своєрідним підсумком розвитку особистої та родової символіки західноєвропейського лицарства епохи хрестових походів. Обов'язковими атрибутами кожного герба тоді стали щит (існувало п'ять основних зовнішніх форм щита — норманська, французька, італійська, німецька або "тарча" та іспанська), стилізовані належним чином фігури, чіткий підбір барв. Придатними для вживання у гербах класична геральдика визнавала лише сім барв (крім природних). Барви класифікувалися так:

1) золота — символ багатства й величі;

2) срібна — символ шляхетності й цнот;

3) червона — символ мужності та сміливості;

4) блакитна — символ духовності та вірності;

5) зелена — символ достатку та надії;

6) малинова або пурпурова — символ могуття та гідності;

7) чорна — символ мудрості та смирення, рідше — жалоби.

Число геральдичних кольорів (сім) пов'язувалося середньовічними гербознавцями з античним культом "сімох небесних світил" (Сонця, Місяця, Меркурія, Венери, Марса, Юпітера та Сатурна), кожному з яких відповідала певна барва. Перші два кольори класична геральдика називає металами, інші — емалями або фарбами. За традицією у гербах заборонялося розміщувати металеву фігуру на металевому тлі або емалеву фігуру на емалевому тлі. З огляду на це правило деякі українські територіальні герби (наприклад, герб Поділля) зазнавали у своїй історії змін.

У західноєвропейському гербознавстві існувала також чітка класифікація гербових фігур, які поділялися на дві великі групи: геральдичні (утворені з ліній, лінійних сполук та геометричних фігур) і негеральдичні.

Серед геральдичних фігур виділялися голова та підніжжя (верхня й нижня третини щита), різноманітні хрести, стовп (вертикальна лінія), пояс (горизонтальна лінія), перев'язь (діагональна лінія), облямівка щита. Ці фігури належали до розряду почесних. Другорядні фігури являли собою трансформації почесних. До цього розряду геральдисти відносили малий щиток, смугу (вузький пояс), брусок або балку (коротку горизонтальну лінію), монету (золоте або срібне коло), крокву (дві перев'язі, з'єднані у верхній частині щита), ромб та інші подібні фігури.

Серед негеральдичних фігур також виділялося кілька груп:

1) природні фігури — зображення людини (герби Запоріжжя, Полісся), звірів (герби Львівщини, Закарпаття), птахів (герби Галичини, Чернігівщини), рослин (герби Стародубщини, Холмщини), небесних тіл (герби Поділля, Брацлавщини), а також, за традицією, зображення святих (герб Київщини);

2) штучні фігури — зображення знаків влади (герб Херсонщини), зброї (герби Сіверщини, Шаришської землі), предметів побуту тощо;

3) легендарні — двоголовий орел (герби Таврії, Перемищини), грифон (герб Белзщини), змій, химера, гарпія, одноріг тощо.

Особливу класифікацію мали поділи щита: розсічення (вертикальний поділ), пересічення (горизонтальний поділ), покіс (діагональний поділ). Комбінації цих видів поділів утворювали більш складні їх варіанти — тричастинні, чотиричастинні щити" пересічення вістрям, хвилястою, зубчастоюлінією. За правилами, головна фігура герба повинна була розташовуватися в центрі щита, обернена просто або праворуч (лівий та правий боки герба визначалися відносно того, хто стоїть за щитом). Головна фігура могла бути оточеною іншими (супроводжуючими) фігурами (герби Херсонщини, Бесарабії) або покрита іншою (обтяжуючою) фігурою (герби Таврії, Брацлавщини).

Остаточне формування геральдичної системи на українських землях завершилося на межі ХІV-ХV століть, коли ці землі перебували здебільшого у складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського. Давній княжий устрій на Україні-Русі було скасовано, і на місті колишніх князівств утворилися воєводства: у складі Великого князівства Литовського — Київське, Волинське, Брацлавське та Берестейське, у складі Королівства Польського — Подільське, Белзьке та Руське, яке поділялося на Львівську, Галицьку, Перемиську та Сяніцьку, а пізніше також Холмську й Жидачівську землі. 1633 року на територіях, які за Деулінською угодою 1618 р. перейшли зі складу Росії до Речі Посполитої, король Владислав IV утворив Чернігівське воєводство. Усі регіони Причорномор'я за часів пізнього середньовіччя опинилися під владою Кримського ханства, що в ті часи було васалом Отаманської імперії, Буковина — у межах Молдавського князівства, також залежного від Туреччини, Закарпаття ще з XI ст. перебувало у складі Угорського королівства. "Дике поле", на якому пізніше виникли перші міста Слобожанщини, знаходилося у межах Московської держави.

Кожне з українських воєводств, які належали до Речі Посполитої, мало свій герб, опис та малюнок якого затверджувалися головним чином на засіданнях польського сейму, рідше — окремих крайових сеймиків.

Дещо іншою була справа з міською геральдикою. З ХІV століття міста України почали отримувати від польської королівської та литовської великокняжої влади привілеї на користування правом самоврядності (так званим магдебурзьким правом), яке передбачало наявність у місті магістрату та суду, якими керували виборні бургомістр, ратмани, війт і лавники. Магдебурзьке право поширювалося лише на громаду вільних міщан: мешканці єпископських та замкових (шляхетських) земель у місті йому не підлягали.

Обов'язковим атрибутом міста, яке отримало магдебурзьке право, ставав його герб, який складався та надавався королівським чи великокняжим інститутом влади. У привілеї на користування магдебургією містився малюнок та опис герба. Слід сказати, що магістрати та суди міст досить часто вживали печатки з особливою емблематикою, відмінною від символіки міського герба: так, у ХVІІ столітті місто Кам'янець-Подільський, яке мало фактично три міські уряди, користувалося гербом із зображенням сонця, аналогічним гербові Подільського воєводства. Водночас кожен з міських урядів мав свою символіку на печатці: "Руський" — зображення святителя в ризі, католицький — святого Юрія на коні, вірменський — "Божого агнця" з корогвою.

Після переходу більшості українських земель під владу Московської держави змінилося й становище в земельній геральдиці України. Складенням гербових знаків земель, міст та військових частин (полків) зайнялася заснована 1721 року у Петербурзі Герольдмейстерська контора, згодом перетворена на Герольдію, а в середині XIX століття — на Департамент герольдії Сенату. У середині ХVІІІ століття робота Герольдмейстерської контори проводилася під керівництвом Військової колегії, згодом — Комісії по містах. Для складання нових гербів Герольдмейстерська контора користувалася спеціальною анкетою, яку вона посилала до міста, якому належало створити герб. Ця анкета складалася з вісьмох питань про головні особливості міста:

1) час заснування;

2) тваринний світ;

3) ландшафт та рослинний світ;

4) гідрографія;

5) землеробство, рільництво;

6) садівництво та городництво;

7) національний склад;

8) військова історія міста.

Часто за браком даних про міста Герольдія змушена була обмежуватися проектами "промовистих" гербів, емблематика яких символізувала назву міста (так, місто Лебедин у ХVІІІ столітті отримало герб із малюнком лебедя, Вовчанськ — герб із зображенням вовка).

Подібним чином геральдична справа розвивалася і в Австро-Угорській імперії. Треба відзначити, що серед символіки українських регіонів та міст, затвердженої російським та австрійським урядами протягом ХVIІІ-XIX століть, більшість становили давніші герби, надані ще у ХІV-ХVІІ століттях литовською та польською владою.

Цікавим фактом в історії української геральдики XIX ст. є реформа, яка проводилася російським Департаментом герольдії Сенату з 1856 року. Призначений на посаду герольдмейстера (керуючого Департаментом) німецький виходець, Б.В.Кене започаткував процес переоформлення земельної символіки Російської імперії в західноєвропейському готичному дусі. Значною мірою це торкнулося й геральдики українських губерній. Так, кожен герб повинен був прикрашатися короною особливого вигляду (губернський — імператорською, обласний — зубчастою, так званою "давньою царською", міський — кам'яною з трьома зубцями, посадський — кам'яною з двома зубцями), а також мати оздобу навколо щита (герб губернії та області — вінок з дубового листя, герб хліборобського міста — з колосся, виноградарського — з виноградного листя, ремісничого — два молоти, портового — два якорі, гірничого — два кайла тощо).

Згідно з постановами Б.В.Кене до розряду фігур, непридатних до використання в композиціях гербів, увійшла антична міфологічна символіка, а також "найновіші знаряддя" (машини, верстати, вогнепальна зброя). Мотивацією цього, як підкреслював сам герольдмейстер, був той факт, що геральдика є "наукою середньовічною". Крім того, нові правила, розроблені Кене, заборонили вживання в гербах окремих регіонів та міст зображення державного герба Російської імперії — двоголового орла. Це повернуло численним українським земельним гербам, затвердженим наприкінці ХVІІІ-го століття та в середині XIX століття, їхній давніший, більш властивий суто національній українській геральдиці, вигляд. Прикладом цього можуть бути розглянуті нижче герби Волинської та Подільської губерній, затверджені 1856 р. Правила, запроваджені герольдмейстером Кене, діяли в гербівництві Російської імперії до 1917 року.

Розглянувши основні історичні періоди існування та розвитку української земельної символіки, ми можемо перейти до аналізу конкретних зразків територіальної геральдики України минулих століть, використаних Миколою Битинським у його проекті Великого державного герба Української Народної Республіки, влучно схарактеризованому відомим дослідником українського гербівництва Романом Климкевичем як "соборний герб України". Розгляд регіональних відзнак окремих земель у цьому нарисі відбувається за порядком, запропонованим самим автором проекту у його ескізі.

1. КИЇВЩИНА.

За давністю та оригінальністю свого походження герб міста Києва та Київської землі — зображення святого Архангела (Архистратига) Михаїла — належить до найцікавіших в усій земельній геральдиці старожитньої України. Він залишався майже незмінним за своєю композицією протягом близько дев'ятьох століть і за цей довгий час набув характеру одного з загальнонаціональних символів українського народу. Цей герб є єднаючою ланкою між княжим, козацьким та новим періодами історії України.

Народні легенди князівської доби пов'язують виникнення київського герба безпосередньо з запровадженням християнства у Київській Русі. Одна з цих легенд розповідає про те, що під час руйнування язичницьких капищ у місті над київськими горами з'явилося видиво: архангел Михаїл, що нищив злого духа,— символ перемоги християнства над поганством. На пам'ять про це знамення князь Володимир Великий зробив образ св. Михаїла відзнакою Києва та Київщини. Інша легенда вважає, що місто отримало герб завдяки візантійським впливам; творцем його начебто був перший київський православний митрополит — грек Михаїл, що зробив зображення свого покровителя символом довіреної йому єпископії, тобто Києва з околицею.

Обидва ці сказання, звичайно, є лише плодом народної уяви. З цієї причини багато хто з дослідників київської геральдики взагалі вважав хибними всі ствердження про походження герба "Архангел Михаїл" з руських княжих часів. Насправді ж до наших днів дійшли численні пам'ятки руської старовини, які повністю підтверджують ці гіпотези.

Серед цих памяток привертає увагу печатка великого князя Святополка Ізяславича, який перебував на київському престолі в 1093-1113 роках і мав у хрещенні ім'я Михайло (Михаїл). На реверсі цієї печатки з'явився малюнок погруддя ангела у воїнській одежі зі списом і літери "МХ". Як характер образу, так і літери визначають, що на печатці зображено саме св.Михаїла. Однак межі вживання цієї відзнаки були суто особистими: йдучи за тогочасним звичаєм, князь Святополк мав на своїй печатці образ святого, на ім'я якого сам був охрещений.

На амулетах та печатках наступників Святополка на київському престолі — Володимира Мономаха (1113-1125), Ростислава Мстиславича (1154-1167), Святослава Всеволодовича (1154-1194, з перервами), Романа Ростиславича (1171-1176), Рюрика Ростиславича (1173-1210, з перервами) образ св.Михаїла почав набувати рис родової емблеми. На користь цієї гіпотези промовляє той факт, що не всі з названих київських князів мали у хрещенні ім'я Михайло, отже, зображення св.Михаїла на печатках цих князів уже не могло мати особистого характеру.

Протягом XII століття характер малюнка архангела на княжих печатках дещо змінився: св.Михаїл почав вирізьблюватися на повен зріст, у довгій вишиваній одежі з єпітрахіллю, а також зі списом (або жезлом) та сферою в руках.

За часів перебування на литовському великокняжому престолі Гедиміна (1315-1341), як зазначав М.Грушевський, "Київ уже стояв під литовськими впливами". До наших часів дійшов малюнок на княжій печатці Гедиміна, — зображення ангела, що було унікальним символом у системі литовських великокняжих емблем ХІV століття. Як відомо, князь Гедимін не був християнином, через те використання ним християнського символу на особистій печатці видається дивним. Найдоцільнішим є припустити, що зображення ангела на Гедиміновій печатці є знаком християнської країни, приєднаної до Литви або підбитої під її впливи. Ймовірно, що цією землею є Київщина, яка, за словами Грушевського, на той час перетворилася на фактичного васала Литви; саме в її символіці давнішого часу образ ангела (архангела Михаїла) був найпоширенішим.

1471 року, за панування великого князя Литовського Казимира Ягайловича, Київське князівство було перетворено на воєводство за зразком польського адміністративного устрою, до якого Литва почала тяжіти після Кревської унії 1385 року. Праця К.Нєсєцького "Гербар Польський" описує герб даного воєводства таким чином: "Ангел срібний на червоному тлі", що в одній руці тримає оголеного меча, спущеного вістрям додолу, а в другій — піхви. Двома десятиліттями пізніше аналогічний герб дістало місто Київ. У християнській іконографії озброєним серед ангелів малювався лише Архистратиг Михаїл, отже, давніша основа герба Київського воєводства є очевидною.

За тогочасною традицією, особливу відзнаку, відмінну від загальноміської, мав київський, магістрат. Головним елементом цієї відзнаки став малюнок самострілу, званого в польському діловодстві "кушею". Ця емблема аж до 70-х років ХVІІІ століття була обов'язковим атрибутом київських магістратських печаток, а також корогов.

Після переходу Київщини до володінь Російської держави герб із зображенням архангела Михаїла пережив деякі зміни. Перший малюнок нового київського герба вміщений у гербівнику царя Олексія Михайловича "Титулярник" датованому 1672 роком. У "Титулярнику" св.Михаїл малювався у короткій вояцькій одежі, з піднесеним мечем у правиці та круглим щитом у лівиці. Навколо містився напис: "Кіевсъкій". У гербівнику для полкових прапорів 1730 року емблема з "Титулярника" дістала кольорове оформлення: "Київський, за старим: усередині ангел у білій одежі, з мечем; сяйво жовте, тло лазурне". Подібний малюнок зберігся на печатці Київського козацького полку 1738 року. Переробка київського герба була викликана кількома причинами. Меч у руці архангела став піднесеним, оскільки в гербі часів Речі Посполитої опущений додолу меч символізував покору київських воєвод верховній (польсько-литовській) владі. Тло герба з червоного перетворилося на блакитне як алегорію духовності та небесних сил.

Офіційне підтвердження новий герб Києва дістав 4 червня 1782 року: "Архангел Михаїл у срібній одежі, на блакитному тлі". У 1852 році цей символ увійшов як герб Київської губернії до гербів міст Василькова, Звенигородки, Канева, Таращі, Черкас та Чигирина, які були тоді повітовими містами Київщини.

Після геральдичної реформи 1856 року було складено герб Київської губернії на основі попередньої відзнаки, який проіснував без змін до 1917 року.

Слід зауважити, що на початку XX ст. герб "Архангел Михаїл" вживався в символіці січового стрілецтва (його зображення є на знамені січових стрільців, виконаному 1917 р. за проектом І.Іванця), а також пропонувався істориками К.Широцьким та В.Різниченком на роль загальнонаціональної української відзнаки. Використав цей символ у своєму проекл" і М.Битинський, хоча й помилково передав барву гербового тла як малинову, а також зробив під ногами архангела малюнок змія, який ніколи не був атрибутом історичної символіки Київщини.

2. ВОЛИНЬ.

Про старовинний герб Волинської землі — малюнок хреста — П.Вінклер у праці "Герби міст, губерній, областей та посадів Російської імперії" зауважує: "Цей герб вживаний був ще в давнину, під час володіння великим руських князів Волинню". На цьому ж наголошував К.Нєсєцький у "Гербарі Польському": "Герб того воєводства здавна був самий хрест білий на червоному тлі".

На жаль, жодного зображення волинського герба, датованого раніше ХУ століття, до наших днів не збереглося. Найдавнішим з малюнків цього герба вважається знак хреста на печатці великого князя литовського Вітовта 1413 р., поряд із великокняжим гербом "погоня", постаттю воїна (можливо, гербом Київщини) та фігурою ведмедя (гербом Жемайтійської землі).

У 1589 році сеймова конституція затвердила герб Волинського воєводства, який мав вигляд срібного кавалерського (лицарського) хреста на червоному тлі, обтяженого щитком із гербом Речі Посполитої (білим одноголовим орлом). Цей додаток підкреслював перехід Волинської землі з території Великого князівства Литовського до меж Королівства Польського згідно з рішенням Люблинського сейму 1569 року.

Наприкінці XVII століття герб Волині з'явився в згаданому вже гербівнику царя Олексія Михайловича "Титулярник" (Олексій досить тривалий час висував претензії на білоруські та правобережні українські землі і навіть вживав титул великого князя Литовського в офіційному діловодстві). В "Титулярнику" волинська емблема малювалася як білий хрест на червоному тлі з написом "Вольїнській". Від герба Волинського воєводства зазначена емблема відрізнялася тим, що в "Титулярнику" хрест не було обтяжено щитком з польським орлом. Такий самий вигляд герб Волині мав на державній печатці Петра І, датований 1698 роком.

У 1796 році, після переходу земель Волинського воєводства до володінь Російської імперії" внаслідок поділів Речі Посполитої, новоутворене Волинське намісництво дістало герб, складений на основі давньої емблеми: "На золотому тлі чотирикутний червоний хрест". Щиток із цим гербом, як зауважував П.Вінклер, містився на грудях російського двоголового орла "на знак... приєднання цього краю до Російської імперії". Аналогічний малюнок того ж року став гербом міста Новограда-Волинського, що було центром Волинського намісництва, а також увійшов як складова частина до гербів волинських містДубровиці, Житомира, Заслава, Лабуня, Овруча, Радомишля, Рівного, Чуднова, Острога, а пізніше — Ковеля.

Геральдична реформа 1856 року повернула гербові Волині його давніший вигляд. Затверджений 8 грудня цього ж року герб Волинської губернії мав такий офіційний опис: "Срібний, у середині червоного тла, хрест". Ця редакція герба проіснувала без змін до 1917 року і була зафіксована М.Битинським у його проекті.

3. ПОДІЛЛЯ.

Про історичну подільську відзнаку — зображення сонця — П.Вінклер відгукується так само, як і про герб Волині: "Герб цей давній і вживався ще за часів володіння великих руських князів Поділлям". Однак згадки про цей герб, датовані раніше від ХУ століття, так само не дійшли до наших днів. Найдавнішим відомим нині фактом використання малюнка сонця як земельного символу Поділля є зображення на корогві Подільської землі, під якою, за даними, які наводяться в праці середньовічного польського історика Яна Длугоша, подільські вояки брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року: "золотий сонячний лик на червоному тлі". Дещо пізніше цей символ ліг в основу герба Подільського воєводства (у складі Польщі), описаного К.Нєсєцьким як "сонце золоте на білому тлі". За ствердженням подільських краєзнавців XIX століття, цей герб повинен був алегоризувати достатки та добробут місцевого краю.

У 1672 році герб Поділля з'являється в "Титулярнику" царя Олексія; на ньому золоте сонце супроводжується у верхній частині щита хрестом. Цей варіант герба послужив прототипом для офіційного герба Подільського намісництва, затвердженого 22 січня 1796 року: "На блакитному тлі золоті сяюче сонце з шістнадцятьма променями і над ним чотирикутний хрест". Цей варіант герба, який до 1856 року малювався, як і герб Волині, на грудях імператорського двоголового орла, став остаточним, був підтверджений як герб намісницького міста Кам'янця-Подільського та увійшов до верхніх частин гербів повітових міст Поділля — Базалії, Вербовця, Грудека, Зінькового, Летичева, Проскурова, Старокостянтинова, Ушиці, Ямполя, а згодом — Балти та Ольгополя.

Заміна давнішої срібної (білої) барви гербового тла на блакитну зумовлювалася правилом, яке забороняло накладання в гербах металу на метал (уданому випадку — золота на срібло).

М.Битинський, подаючи у своєму проекл герб Поділля, припустився помилки, об'єднавши в одній композиції елементи обох варіантів герба — сонце без хреста (з ранішої редакції) і блакитне тло (з пізнішої редакції), що з історичної точки зору є неправильним.

4. ПОЛІССЯ.

В проекті М.Битинського Полісся репрезентоване гербом Берестейського воєводства, південна частина якого з містом Дубровицею нині перебуває у складі Рівненської області (інша частина території — у складі Білорусі). В основі цього герба лежить державний символ Великого князівства Литовського — "погоня", тобто зображення вершника з піднесеним мечем та щитом із двораменним (шестикутним) хрестом на червоному тлі. Як свідчить праця Я.Длугоша, під корогвою з зображенням "погоні" Берестейська земля виступила у Грюнвальдській битві 1410 року. Відомий польський гербівник Бартоша Папроцького, складений наприкінці ХVI століття, також описує герб Берестейщини у вигляді "погоні", яка відрізнялася від великокняжого герба блакитним кольором одежі вершника, упряжі коня, щита і трикінцевого килима з облямівкою з тасьми, що покриває коня. На основі описів, поданих у працях Папроцького та К.Нєсєцького, відомий український гербознавець у діаспорі Роман Климкевич склав такий опис герба Берестейського воєводства: на червоному тлі, на срібному коні з блакитною упряжжю лицар у блакитному уборі з піднесеним мечем у правиці і блакитним щитом із золотим двораменним хрестом у лівиці.

Після поділів Речі Посполитої герб Берестейського воєводства вийшов з офіційного вжитку, а його міста, поділені між Мінською, Гродненською та Волинською губерніями, протягом кінця ХVІІІ — середини XIX століття отримали від російського уряду нові герби, які не мали майже нічого спільного з давнішими символами, хоч і були по-своєму цікавими.

5. БРАЦЛАВЩИНА.

Відомостей про існування герба в Брацлавської землі до ХVI століття до наших днів не збереглося. Деякі історики вважають, що Брацлавщина до цього часу користувалася гербом, спільним із Волинською землею, — зображенням срібного хреста на червоному тлі. Підстави для такої думки дає опублікований К.Нєсєцьким опис герба Брацлавського воєводства, наданого йому сеймовою конституцією 1589 року: срібний (білий) хрест на червоному тлі, обтяжений, на відміну від затвердженого тоді ж герба Волині, блакитним щитком із малюнком срібного півмісяця. Півмісяць повинен був нагадувати про розташування воєводства біля кордону з мусульманською державою — Кримським ханством. Цей герб використав у своєму проекті М.Битинський, помилково передавши барву хреста (золото замість срібла) і зобразивши півмісяць у його центрі без щитка.

Після поділів Речі Посполитої герб Брацлавського воєводства вийшов з ужитку, а саме воєводство, перетворене у складі Російської імперії на намісництво, яке проіснувало лише кілька років, вживало у своєму діловодстві складений ще у 1792 році герб міста Брацлава з зображенням замку зі зруйнованою вежею на червоному тлі (цей герб, як і відзнаки Волині та Поділля, до 1856 року малювався на грудях двоголового орла). У 1796 році герб Брацлава увійшов як складова частина до гербів повітових міст Брацлавського намісництва, пізніше поділених між Київською та Подільською губерніями, — Бершаді, Вінниці, Гайсина, Липовця, Літина, Махнівки, Могилева-Подільського, П'ятигорів, Сквири, Тульчина та Хмільника.

6. ХОЛМЩИНА.

Перша згадка про герб Холмської землі, як і про герб Поділля, міститься в описі Грюнвальдської битви, зробленому у ХV столітті Яном Длугошем. За його даними, на корогві Холмської землі у складі Королівства Польського, яка включала в себе територію сучасного Хелмського воєводства Польщі і північно-західну частину Волинської області України з містами Ратно та Любомль, було зображено білого ведмедя між двома деревами на червоному тлі. Але вже гербівник Бартоша Папроцького кінця ХVІ століття описує цей герб дещо по-іншому: тло герба з червоного стає зеленим, додається третє дерево. Праця К.Нєсєцького "Гербар Польський" подає опис герба Холмської землі таким чином: "Ведмідь білий між трьома золотими деревами на тлі зеленому". Імовірно, що мотиви цього герба безпосередньо пов'язані з природою Холмського краю, який ще в Галицько-Волинському літописі XIII століття характеризується як "гарне і лісисте місце". Варіант герба Холмщини, запропонований К.Нєсєцьким, використав М.Битинський у своєму проекті.

Після приєднання земель "Царства Польського" до Російської імперії описаний Нєсєцьким герб Холмської землі увійшов як складова частина до герба Люблинської губернії, затвердженого 1849 р. і через двадцять років дещо видозміненого.

7. ХЕРСОНЩИНА.

Херсонська губернія, що об'єднувала в своїх межах території сучасних Кіровоградської та Миколаївської областей, а також більшу частину Херсонської та Одеської, дістала від російського уряду герб 3 жовтня 1803 року. Цей герб, яким користувалося також саме губернське місто Херсон, мав вигляд двоголового орла з лавровою гілкою та язиком полум'я у лапах, груди якого було обтяжено блакитним щитком із золотим сяючим хрестом. За задумом геральдистів, даний герб повинен був відбивати важливу роль причорноморських земель у процесі християнізації Русі.

7 листопада 1847 року зазначений герб Херсонської губернії увійшов до композиції гербів чотирьох повітових міст цього регіону — Ананьєва, Бобринця, Олександрії та Тирасполя, який нині перебуває у складі Молдови.

Після геральдичної реформи 1856 року символіку герба Херсонської губернії було змінено, оскільки герольдмейстер Б.Кене, як уже підкреслювалося, слушно вважав недоречним використання державного герба Російської імперії — двоголового орла — у композиції гербів окремих регіонів та міст. Цей видозмінений символ, який пізніше увійшов до проекту М.Битинського, був затверджений 5 липня 1878 року і мав такий вигляд: "На лазуровому тлі срібний руський хрест із сяйвом у чотирьох верхніх кутах, супроводжуваний з боків і з низу трьома золотими імператорськими коронами".

За міркуваннями Р.Климкевича, хрест у новому гербі Херсонської губернії відбивав давніший геральдичний зміст, виражений ще у варіанті герба 1803 року (роль Причорномор'я у запровадженні християнства на Русі); три корони символізували три джерела, якими, за Київським літописом, Дніпро з'єднувався з Чорним (Понтійським) морем (цей додаток ілюстрував географічне розташування центру губернії — міста Херсона). В редакції 1878 року герб Херсонщини зберігся без змін до 1917 року.

8. БЕСАРАБІЯ.

Утворена на початку XIX століття Бесарабська область, пізніше підвищена до статусу губернії, включала в себе територію сучасної Молдови (крім Придністров'я), а також південно-західну частину Одещини (Ізмаїльський та Акерманський повіти) та східну частину Буковини (Хотинський повіт з містами Хотин, Кельменці та Сокиряни). У 1826 році область одержала від російського уряду герб із малюнком волячої голови на золотому тлі, складений на основі давнього герба Молдавського князівства.

Перші відомості про герб середньовічного Молдавського князівства датуються кінцем ХІV століття. Тогочасна емблема Молдавії (за староукраїнською традиційною назвою — Молдовалахії) являла собою зображення волячої голови, супроводжуваної зверху та з боків зіркою, півмісяцем і геральдичною трояндою з п'ятьма пелюстками (пізніше троянду замінило сонце). В такому вигляді молдавський герб малювався на корогвах князівства, а також у гербах окремих господарських родів (Бернавських, Могил). Зустрічаємо ми цю відзнаку і в композиції герба митрополита Петра Могили.

5 липня 1878 року герб Бесарабської губернії було затверджено у новій редакції, значно більш наближеній до давньої молдавської емблеми: "На Лазуровому тлі золота буйволяча голова з червоними очима, язиком та рогами, супроводжувана між рогами золотою п'ятипроменевою зіркою, з правого боку — срібною п'ятипелюстковою трояндою і з лівого — таким самим півмісяцем, оберненим ліворуч. Облямівка зкольорів імперії" (чорного, золотого, срібного). Саме цей варіант герба, переданий на жаль, дещо помилково (без зірки, троянди та півмісяця) репрезентує українські землі Бесарабії в проекті М.Битинського.

9. ЗАПОРІЖЖЯ.

Козацький літописець початку ХVІІІ століття Григорій Граб'янка зауважував, що 1576 року польський король Стефан Баторій, "забачивши, як добре козаки з татарами б'ються", прислав запорожцям військові клейноди, серед яких виділялася печатка з гербом: "лицар зо самопалом, і на голові ковпак перекривлений". Найдавніше з зображень цього січового герба ми спостерігаємо на печатці гетьмана Григорія Лободи, вживання якої датується 1595 роком.

На початку ХVІІ століття малюнок козака з самопалом (кремінною рушницею) та шаблею при боці був наявний на печатках Самійла Кішки, Гаврила Крутневича, Петра Сагайдачного та інших запорозьких гетьманів. До наших днів збереглася гравюра невідомого майстра, вміщена в книжці Касіяна Саковича "Вірші на жалісний погріб Петра Конашевича-Сагайдачного", виданій у Києві 1622 року. На цій гравюрі зображено "герб сильного війська його королівської милості Запорозького" у вигляді крокуючого козака з рушницею, та шаблею, під яким вміщено "епіграму" — короткий вірш, що тлумачить символіку герба:

Кгды щензства Запорозцов Кролеве дознали,
Теды за герб такого им Рыцера дали,
Который ото готов ОйчизнЪ служити,
За вольность еи и свой живот положити.
И як треба, землею албо тыж водою,
Вшеляко он способный и прудкій до бою.

Починаючи з часів Богдана Хмельницького (середини ХVІІ століття), зображення запорожця з рушницею та шаблею, при боці в якого пізніше з'вилася ще порохова натруска, стає гербовою відзнакою на печатках не лише Запорозької Січі, а й Гетьманщини. Цю емблему вживали, крім самого Богдана Хмельницького, його наступники: Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович. Найбільш вишуканого вигляду гетьманська печатка набула за часів Івана Мазепи. Григорій Граб'янка описав її таким чином: "Воїн у ковпаку перекривленім, на плечах мушкет, а при боці шабля і козацький ріг із порохом, що кулі має".

Протягом ХVІІІ століття "козак із самопалом" часто з'являвся на полкових та сотенних корогвах Лівобережної Гетьманщини, на яких постать козака найчастіше малювалася на золотому тлі (саме таке зображення цього герба дав у своєму проекті М.Битинський). О.Шафонський подав малюнок цієї відзнаки як "герб Малої Росії" на своїй генеральній карті Лівобережної Гетьманщини, поділеної на десять полків. Зображення козака можна побачити на корогвах Сенчанської сотні Лубенського полку, Домонтівської сотні Переяславського полку 60-х років ХVІІІ століття. В листі лубенського полковника 1758 р., згадується "абрис" (проект) прапора кріпосної сотні Лубенського полку, на якому "на світлоголубой голі с правой сторони по золотой землі козак розписан будет..." В ролі "герба Малої Росії", тобто Гетьманщини, "козак зо самопалом" проіснував до 1766 року, коли після ліквідації інституту гетьманства на Україні його було замінено монархічною символікою Російської імперії. Однак традиція вживання малюнку козака в українському гербівництві зберігалася й пізніше: однією з головних фігур складеного 1845 року герба міста Умані стала постать козака зі списом на блакитному тлі.

Поряд із гербом Гетьманщини М.Битинський у своєму проекті подав інший його варіант — "герб Війська Запорозького низового", де поруч із постаттю козака було зображено списа. Справді, протягом ХVІІІ століття запорозькі кошові користувалися печаткою, емблема на якій відрізнялася від герба Гетьманщини додатком списа біля фігури запорожця (саме таку редакцію герба можна побачити на печатці кошового Івана Малашевича 1724 р.). Битинський помістив цю особливу відміну герба на малиновому тлі, оскільки малинова барва була, як вважається, найбільш традиційною в прапорництві Запорозької Січі.

Слід додати, що зображення козака з мушкетом та шаблею на золотому тлі у 1918 році стало гербом Української держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Проект цього герба розробив і склав відомий український художник-графік Георгій Нарбут.

10. ЧЕРНІГІВЩИНА.

Герб Чернігівської землі, як і герб Київщини, імовірно, веде свій початок від часів Київської Русі. О.Шафонський вважав, що цей герб — малюнок чорного орла — був "руськими князями до навали татарської запроваджений". Підставою для подібних міркувань став той факт, що зображення орла (чи взагалі хижого птаха) зустрічалося на багатьох предметах княжого вжитку, знайдених в околицях Чернігова. Два рази цей малюнок повторюється на срібній оправі рогу, знайденій під час розкопок Чорної могили (виготовлення цієї оправи археологи датують Х століттям). Зображення орла наявне також на слні кам'яних палат чернігівського Борисоглібського собору XII століття та на різьблених капітелях цього ж храму.

Академік Б.Рибаков зробив припущення, що джерелом виникнення цієї емблеми була давня чернігівська билина про богатиря Івана Годиновича, який переміг лиховісного царя Кощія з допомогою "віщого птаха" — орла. Однак ця гіпотеза ще потребує перевірки, оскільки корені чернігівської емблеми, як стверджує аналіз деяких археологічних знахідок, можуть сягати часів, набагато давніших від виникнення билини.

Як герб Чернігівської землі малюнок орла остаточно оформився у 1633 році. В гербівнику К.Нєсєцького подається опис герба Чернігівського воєводства, що саме цього року був затверджений сеймовою конституцією: "Орел двоголовий, з розпущеними крилами і розставленими ногами; над обома головами одна корона". В деяких редакціях цього герба на грудях орла малювався вензель польського короля Владислава ІV.

Після приєднання Чернігівщини до російських володінь у "Титулярнику" царя Олексія Михайловича та на державній печатці Петра І 1698 року чернігівський герб з'являється у вигляді чорного одноголового орла в короні, який тримає в лівій лапі хреста. У 1730 році на основі цієї емблеми Військова колегія складає герб Чернігівського полку: "Чорний орел, одноголовий, під короною, в лівій нозі хрест жовтий, а корона, ніс і кігті також жовті". Нарешті, 4 червня 1782 року ця ж емблема стає гербом Чернігівського намісництва, пізніше перетвореного на губернію: "Одноголовий чорний, увінчаний золотою короною орел, що тримає в лівім кігті позолоченого хреста, на срібному тлі". В такій редакції, з незначними змінами, герб зберігся до 1917 року і був потом відтворений у проекті М.Битинського. Відомі також його зображення на печатці Чернігівського губернського правління 1861 року, на повітовій корогві Чернігова 1908 року, в "Малоросійському гербівнику" Георгія Нарбута і Вадима Модзалевського.

Цікавим є той факт, що протягом ХVІ-ХVІІ століть давня чернігівська земельна відзнака двічі зазнавала спроби заміни її істотно іншим символом. Як відомо, у ХVІ столітті Чернігово-Сіверська земля входила до складу Московської держави. Через те її емблема з'явилася на печатці царя Івана Грізного, на якій зображення державного герба (двоголового орла) було облямоване 24 емблемами підвладних цареві територій. Чернігівщину на цій печатці репрезентував малюнок оголеної шаблі, покладеної вістрям догори: цього зображення ми не зустрічаємо на жодному іншому предметі, що несе на собі емблему чернігівської відзнаки. Доцільним, однак, буде припустити, що малюнок шаблі східного типу символізував відносну географічну близькість Чернігово-Сіверської землі до володінь Кримського ханства.

Іншим різновидом чернігівського герба, так само одиничним, як і "печать черніговская" часів Івана Грізного, став малюнок на золотій тарілці царя Олексія Михайловича, датований 1675 роком. На цій тарілці ми бачимо герб Чернігівщини у вигляді білого оленя, обернутого праворуч, на зеленому тлі. Походження цього герба також донині залишається невизначеним.

Варто додати, що протягом ХVІІ століття особливу символіку мав чернігівський міський магістрат. За привілеєм короля Сигізмунда III чернігівський "уряд бурмістерський та лавничий" мав печатку з зображенням св. Володислава "в збруї з красной хорогвою".Чіткий малюнок цієї емблеми ми зустрічаємо на печатці чернігівської ратуші, датованій 1698 роком. За В.Румянцевою, постать св.Володислава виконувала роль міської магістратської відзнаки аж до утворення у 1782 році Чернігівського намісництва.

11. ПЕРЕЯСЛАВЩИНА.

У 1606 році місто Київського воєводства Переяслав отримало від короля Сігізмунда III привілей на магдебурзьке право, яке передбачало користування в міському діловодстві гербом. У наступній грамоті цього ж короля, наданій Переяславу у 1620 році, вперше згадується опис герба міста: "На озері вежа з хрестом". У класичній європейській геральдиці "вежа з хрестом" являла собою стилізоване зображення церкви. Поява такого символу на початку ХVІІ століття в гербі Переяслава була закономірною, оскільки місто, як свідчить літопис Самійла Величка, "з давніх віків" було центром православної єпископії. Крім того, вежі та інші архітектурні споруди були одним з найбільш поширених мотивів української земельної геральдики часів Речі Посполитої.

Малюнок вежі з хрестом був постійним елементом переяславських печаток протягом усього ХVІІ століття. До наших днів дійшла копія зображення на міській печатці Переяслава 1698 року, яку опублікували у своїх працях П.Вінклер та М.Грушевський.

У 1766 році генерал-губернатор Малоросії П.Румянцев надіслав на розгляд царському урядові проект нової печатки Малоросійської колегії. Серед гербів українських земель, що увійшли до нього, був і складений на основі давнішої відзнаки герб Переяславщини: "срібна вежа на червоному тлі". Саме цей варіант герба використав у своєму проекті М.Битинський, що є не цілком правильним з історичної точки зору, оскільки вже 1782 року Переяслав як повітове місто Київського намісництва одержав герб, символіка якого була більш спорідненою з міською відзнакою ХVII століття: "На срібному тлі триповерхова вежа, увінчена церковною банею та золотою короною". На відміну від румянцевського проекту, в гербі 1782 року знову робився акцент на символізуванні православної єпископії (церковна баня), що, звичайно ж,більше відповідало геральдичній ідеї герба ХVII століття. Ця редакція переяславського герба проіснувала без змін до 1917 року. Її малюнок ми можемо побачити на стіні земського дому в Полтаві, збудованого за проектом В.Г.Кричевського, серед гербів інших міст колишньої Полтавської губернії, до якої у ХІХ столітті увійшла більшість повітів Київського намісництва.

12. ТАВРІЯ.

Таврійська область, утворена наприкінці ХVІІІ століття на землях Кримського ханства, приєднаних до Росії, і пізніше, як і Бесарабія, підвищена до статусу губернії, обіймала весь Кримський півострів та південну частину сучасних Запорізької та Херсонської областей (Мелітопольський, Бердянський та Дніпровський повіти). Герб цієї області, затверджений 8 березня 1784 року, мав вигляд російського імператорського двоголового орла, на грудях якого містився блакитний щиток із золотим восьмикутним (трираменним) хрестом "на знак того, що охрещення всієї Русі через Херсонес відбулося". Подібну ідею, як ми вже бачили, ніс у собі також герб Херсонщини. Цікаво, що як кольори "всієї Русі" тут виступають блакитна і золота барви (тобто національні українські). 1844 року зображення золотого трираменного хреста на блакитному тлі увійшло до верхньої частини герба центру Таврійської губернії — Сімферополя (нижню частину його становив малюнок чорної гори Чатирдаг на золотому тлі). Ці ж кольори стали основними в гербах Ялти та Феодосії, затверджених у тому ж XIX столітті.

8 грудня 1856 року герб Таврійської губернії дістав нову редакцію: "На золотому тлі чорний візанл'йський, увінчаний двома золотими коронами, орел з золотими дзьобами і кігтями й червоними язиками; на грудях у лазуровому, з золотими берегами, щитку золотий восьмикутний хрест". Саме цей різновид герба увійшов у 1893 році до композиції гербів таврійських міст Севастополя та Олешок, а 1939 року — до проекту М.Битинського.

Російський двоголовий орел був замінений у цьому новому гербі на візантійського (з опущеними крилами та під двома коронами) з метою увиразнення геральдичної ідеї попередньої редакції герба (роль Візантії в процесі християнізації Русі), а також з огляду на згадану вже геральдичну реформу 1856 року,яка заборонила вживання імперської відзнаки в гербах окремих регіонів.

У своєму проекті М.Битинський додав також до герба Таврійської губернії" і стародавній герб Кримського ханства — зображення золотої тамги на блакитному тлі, яке нині вважається національним символом кримськотатарського народу. Цей знак карбувався на ханських монетах протягом ХІV-ХVІ століть.Досить цікаве пояснення цього символу зробив С.Шелухин у передмові до праці О.Пастернака "Пояснення тризуба", виданої 1934 року в Ужгороді: "Татарська тамга у формі тризуба означала владу татарських ханів над землею, що мала гербом на монетах тризуб (тобто земля Боспорського царства, а пізніше Київської Русі, яка, як відомо, мала володіння в Криму). У татар це був символ підлеглості їм". Справді, якщо простежити за розвитком державних знаків боспорських царів, київських князів та кримських ханів, можна знайти серед них багато в чому схожі між собою зображення.

13. СІВЕРЩИНА.

У 1620 році Новгород-Сіверський, який тоді перебував у межах володінь магната П'ясочинського, отримав від Сігізмунда IIІ герб із малюнком фортечного муру з вежею, супроводжуваного списом та шаблею. Як уже підкреслювалося, архітектурні сцоруди, а також предмети зброї були популярним мотивом в українській земельній геральдиці часів Речі Посполитої. Однак до наших днів дійшла записана у ХVІІІ столітті легенда про те, що герб Новгорода-Сіверського нагадує про реальні історичні події 1604 року, коли мешканці міста витримали облогу, яку вели війська Димитрія Самозванця. Щоправда, вірогідних відомостей про зв'язок подій 1604 року з символікою герба Новгорода-Сіверського не знайдено.

У проекті печатки Малоросійської колегії, складеному у 1766 році П.Румянцевим, ми зустрічаємо опис герба Сіверської землі: "Золотий мур на червоному тлі". Даний варіант герба, як це було і з емблемою Переяславської землі, використав М.Битинський. Однак і в цьому випадку вибір Битинським емблеми був не повністю правильним, бо 4 червня 1782 року царський уряд затвердив новий герб Новгород-Сіверського намісництва, ближчий за композицією до сіверської відзнаки ХVІІ століття: "На зеленому тлі частина муру міського з брамою, над якою вежа з зіркою, а з боків спис та шабля золоті". Ця редакція герба стала остаточною. Відоме її зображення на повітовій корогві міста Новгорода-Сіверського 1908 року, а також на карті "малоросійських" намісництв, складеній наприкінці ХVІІІ століття О.Шафонським.

14. СТАРОДУБЩИНА.

Поряд із гербом Сіверщини М.Битинський у своєму проекті умістив також малюнок дуба — герб Стародубської землі, яка нині є частиною Брянської області Росії.

Перше зображення "промовистої" емблеми Стародубщини — старого дуба — з'явилося у XII столітті на печатці місцевого князя Івана Всеволодовича, сина Всеволода Велике Гніздо, оспіваного у "Слові о полку Ігоревім". Цю ж відзнаку мали на своїх печатках сини князя Івана, що були його наступниками на стародубському престолі.

Під час перебування у складі Великого князівства Литовського Стародубська земля користувалася литовським великокняжим гербом "погоня" (під корогвою з цим гербом, як свідчить праця Яна Длугоша, стародубські вояки виступали у Грюнвальдській битві 1410 року).

У 1620 році Стародуб водночас із Новгородом-Сіверським отримав від Сигізмунда III привілей на користування магдебурзьким правом. У цьому привілеї містився опис герба, наданого місту: "За герб міський дуб із гніздом орлім". На магістратській печатці Стародуба тоді з'явилося інше зображення — святий Георгій. Однак уже в другій половині ХVІІ століття геральдична композиція магістратської печатки наблизилася до сюжету міського герба: на відбитку цієї печатки, датованому 1696 роком, зберігся малюнок руки, що тримається за дуб.

У 1730 році у гербівнику полкових прапорів, складеному Військовою колегією, ми зустрічаємо опис герба міста Стародуба: "Дуб старий, що стоїть на зеленій землі: тло біле". 1766 року подібний малюнок — "зелений дуб на червоному тлі" — репрезентував Стародубську землю в згаданому уже проекті печатки Малоросійської колегії, складеному генерал-губернатором П.Румянцевим (згодом цей варіант герба з'явився в проекті М.Битинського). Нарешті, 4 червня 1782 року Стародуб дістав герб як повітове місто Новгород-Сіверського намісництва. В основі цього герба лежить полкова емблема 1730 року: "Старий дуб на срібному тлі". В такому вигляді герб проіснував до 1917 року. Збереглося його зображення на стародубській повітовій корогві 1908 року.

15. СЛОБОЖАНЩИНА.

У другій половині ХVІІІ століття на землях Слобідської України було утворене Харківське намісництво, до якого увійшла теріторія колишніх Харківського, Чугуївського, Ізюмського, Охтирського та Сумського козацьких полків, кожен з яких мав свою власну символіку. Гербом Харківського намісництва, затвердженим 21 вересня 1781 року, став проект герба Харківського полку, складений п'ятьма роками раніше відомим російським істориком М.Щербатовим: "На зеленому тлі навхрест покладені ріг достатку з квітами й плодами в ньому і кадуцей, або Меркурієв жезл, на знак як достатку довколишніх сторін..., так і торгівлі, що відбувається на тамтешньому знатному ярмаркові". Тоді ж цей герб став складовою частиною гербів десятьох повітових міст Харківщини — Білопілля, Богодухова, Валок, Вовчанська, Золочева, Краснокутська, Лебедина, Миропілля, Недригайлова та Хотмиська.

Антична міфологічна символіка була поширеним мотивом у геральдиці Російської імперії й, зокрема, України протягом ХVIII-ХІХ століть: вона наявна, наприклад, у гербах Ніжина, П'ятигорів, Феодосії, Євпаторії. Не був винятком з цього звичаю і Харківський герб.

Слід зауважити, що затвердженню герба Харкова передував великий конкурс проектів відзнаки цього міста. Серед ескізів, надісланих на конкурс, на увагу заслуговує проект із використанням сюжету давньої полкової емблеми Харкова — так званого "герба полковника Харківського". Цей герб мав вигляд чорного Натягнутого лука зі стрілою на золотому тлі. Ця емблема виникла у другій половині ХVІІ століття, але питання про те, кому особисто з харківських полковників вона належала, залишається нерозв'язаним.

Про походження герба "полковника Харківського" автор проекту відгукнувся так: "З Дніпра прийшов козак, озброєний луком та стрілами, що прозивався Харком..., і оселився над річкою. Від його імені річка та місто стали зватися Харковом".

Другим цікавим проектом стало зображення, описане його автором як "на багатому пасовиську кінь легкий та гарний, що вільно пасеться". Даний герб повинен був відображати значний розвиток конярства у Харківському намісництві. Як ми побачимо далі, ця ідея була частково використана під час переробки слобожанського герба після геральдичної реформи 1856 року.

У 1878 році герольдмейстер Б.Кене переглянув малюнок харківського герба. Оскільки міфологічну символіку він вважав непридатною для геральдики, Кене запропонував такий проект герба для Харківської губернії: "На срібному щиті чорна відірвана кінська голова з червоними очима та язиком; на червоній голові (верхній третині) щита золота шестикутна зірка між двома золотими візантійськими монетами". Цей новий герб було затверджено 5 липня того ж року і пізніше вжито М.Битинським у його праці. Кінська голова в гербі символізувала поширення конярства в губернії, зірка — Харківський університет, золоті монети — добробут і багатство краю.

Однак історія нового герба Слобожанщини виявилася недовголітньою. За проханням Харківського дворянського товариства його у 1887 році було скасовано і знову замінено емблемою з зображенням рогу достатку та кадуцею, складеною ще у ХVІІІ столітті.

16. ЛЬВІВЩИНА.

Старовинний герб Львівської землі — "руський лев", як і герби Київщини та Чернігівщини, вже розглянуті нами, дійшов до наших днів з епохи княжого минулого. Найраніша згадка про нього датується 1256 роком: "Хроніка Зиморовича" повідомляє, що цього року князь Данило Романович, даруючи своєму синові Левові новозасноване місто Львів, надав цій фортеці герб із малюнком золотого лева. Якщо дані хроніки є вірогідними, можна припустити, що цей герб мав "промовистий" характер, тобто відбивав у своєму малюнку назву міста. Однак зображення лева в побуті Галичини траплялося й дещо раніше: під час розкопок стародавнього Галича археологи знайшли фрагмент віка кам'яної скрині XII століття з вирізьбленою на ньому чіткою фігурою лева.

Виразне зображення лева наявне на печатках князів Лева Даниловича (1264-1300) та Юрія Львовича (1300-1308), а також їхніх наступників на галицькому престолі. Після загарбання західноукраїнських земель королівською Польщею малюноклева з'явився на печатках міста Львова 1353 року, князя Володислава Опольського (1377-1378) (цей князь був намісником короля Людвіка І у Галичині), на "монетах Русі", карбованих для Галичини королями Казиміром Великим, Людвіком І та Володиславом II Ягайлом.

1434 року на землях Західної України було утворено Руське воєводство, до якого входили Львівська, Галицька, Перемиська, Сяніцька, а пізніше також Холмська і Жидачівська землі. Праця Яна Длугоша "Грюнвальдська битва" розповідає, щоцяземляу 1410 році користувалася блакитною корогвою з зображенням золотого лева, що спинається на скелю. Ця ж емблема з'явилася і на офіційному гербі Руського воєводства, водночас затвердженому як герб Львівської землі. К.Нєсєцький у своєму гербівнику подає опис цього герба: "Лев золотий у короні золотій, на тлі блакитному..., що спинається передніми лапами на скелю". Мотиви символіки цього герба яскраво відбилися у затвердженому 1526 року міському гербі Львова, а також у пізнішому гербі Жидачівської землі, про який мова піде далі. Анонімний поет початку ХVІІ століття оспівав львівський герб у віршах:

Як лев срокгій над всЪма звЪряти панует,
Так Львов над всЪ мЪста в князствЪ Руском продкует.

За часів польського панування відбувалося немало урядових спроб полонізації "руського лева". За ствердженням польського гербознавця К.Пєкосінського, у ХVІ столітті з'явилася пропозиція зробити тло герба Руського воєводства червоним, щоб наблизити його таким чином до традиційної польської геральдичної кольорової гами; пізніше в передній лапі лева з'явилося палаюче серце — характерний атрибут церковної римо-католицької символіки. Щоправда, всі ці редагування самобутньої відзнаки Львівщини врешті-решт виявилися безплідними, і герб Руського воєводства зберіг свій традиційний вигляд аж до часів поділів Речі Посполитої.

Після переходу галицьких земель до володінь Австро-Угорської імперії герб Руського воєводства вийшов з офіційного вжитку. Малюнок "руського лева" залишився лише в міському гербі Львова, підтвердженому австрійським урядом у 1789 році. Однак створена у Львові під час революції 1848 року Головна Руська Рада знову затвердила давню відзнаку Львівщини. У Яворові, Стрию, Бережанах та інших містах Галичини було організовано загони Руської національної гвардії, символікою якої був блакитний прапор із зображенням золотого лева, що спинається на скелю. Це знаменно характеризувалося в ті часи як "штандар руський". На його основі було розроблено композицію прапора з двох горизонтальних смуг "у руських барвах", тобто синьо-жовтого прапора, який нині є національним прапором України (хоча порядок розміщення кольорів на цьому прапорі тоді ще не був усталений).

На початку XX століття золотий лев на блакитному тлі став одним із символів українського січового стрілецтва, улистопаді 1918 року — державним гербом Західно-Української Народної Республіки.

Золотийлеву короні на блакитному щитку (щоправда, без малюнка скелі) виступає як герб Львівської землі і в проекті М.Битинського.

17. ГАЛИЧИНА.

М.Грушевський у своїй відомій праці "Ілюстрована історія України" подає світлини печаток галицьких бояр XIV століття. На всіх цих печатках можна побачити емблему з єдиним сюжетом — птаха з розпущеними крилами. Імовірно, що ця емблема стала прототипом пізнішого "промовистого" герба Галицької землі — зображення галки.

Ян Длугош зауважує, що в Грюнвальдській битві 1410 року Галицька земля виступила під білою корогвою, на якій було змальовано чорну галку в золотій короні. Пізніше ця ж композиція повторюється в офіційному гербі Галицької землі, описаному К.Нєсєцьким: "Галка чорна в короні золотій, з розпущеними крилами, на білому тлі". Галицька земля у ХV-ХVІІІ століттях була складовою частиною Руського воєводства і поділялася на Галицький, Теребовельський, а деякий час і Коломийський повіти (гербом Теребовельського повіту був малюнок місяця і трьох золотих зірок на блакитному тлі, Коломийського — золота орляча голова в кам'яній короні на червоному тлі).

Водночас із цим описаний К.Нєсєцьким герб до кінця ХVІІІ століття виступав у ролі міської відзнаки Галича, не лише відбиваючи назву міста, а й відтворюючи у своїй символіці одну з легенд про заснування давньої княжої твердині.

Після поділів Речі Посполитої герб із зображенням галки вийшов з ужитку, оскільки територію Галицької землі було розподілено австрійським урядом між кількома округами, а місто Галич — понижено до статусу містечка. Герб Галичини, репрезентований у 1939 році у проекті М.Битинського, повністю відповідає описові, опублікованому у праці К.Нєсєцького.

18. ПЕРЕМИЩИНА.

Перші відомості про герб Перемиської землі, яка обіймала територію нинішнього Пшемиського воєводства Польщі і західну частину Львівської області України з містами Дрогобич, Самбір та Стрий,датуються з нову ж таки 1410 роком. За даними праці Яна Длугоша, емблема на корогві Перемиської землі у Грюнвальдській битві мала вигляд золотого двоголового орла під короною на блакитному тлі. Щоправда, інша праця Длугоша — "Клейноди королівства Польського" — подає герб Перемищини на червоному тлі. Саме цей варіант відзнаки використав М.Битинський, що є дещо помилковим, оскільки всі пізніші геральдичні праці подають перемиський герб у його редакції 1410 року — на блакитному тлі. К.Нєсєцький описує цей герб так: "0рел з двома головами, які покриває одна корона, на блакитному тлі. "В такому вигляді герб вживався до кінця ХVІІІ століття, тобто до поділів Речі Посполитої.

Про походження герба Перемищини існують різні версії. Історик XIX століття А.Петрушевич, посилаючися на Галицько-волинський літопис, вважав, що двоголовий орел був одним з символів князя Данила Галицького, оскільки вирізьблені зображення цього фантастичного птаха прикрашали побудовані цим князем вартові вежі. Імовірно, що цей символ потрапив на землі Галицької Русі через посередництво Візантії.

Гербівник К.Нєсєцького зауважує, що герб із емблемою двоголового орла на блакитному тлі спільно з Перемиською вживала також Сяніцька земля, яку М.Битинський також репрезентував у своєму проекті особливим гербом, відтвореним за поданим польським гербознавцем описом.

19. БУКОВИНА.

Крайовий герб "герцогства Буковини", вживаний за часів Австро-Угорської імперії, мав своїм прототипом, як і розглянутий уже нами герб Бесарабської губернії, середньовічну відзнаку Молдавського князівства. Однак на відміну від герба Бесарабії буковинський герб мав вигляд розсіченого блакитно-червоного щита, на якому містилася золота волча голова з кільцем у ніздрях (як це було на старовинній господарській емблемі), супроводжувана зверху та з боків трьома золотими шестикутними зірками. Червона та синя барви гербового тла відтворювали кольори крайового штандарту Буковини, затвердженого австро-угорським цісарським урядом у 1849 році, під час виокремлення Буковини з адміністративних меж "королівства Галіції та Лодомерії".

М.Битинський, подаючи у своєму проекті герб Буковини, відтворив його не цілком вірно,замінивши зорі навколо волячої голови на давні атрибути герба Молдавського князівства (зірку, півмісяць та троянду), а також зробивши тло герба суцільно червоним. Хоча ця заміна певним чином наближала символ до його першоджерела, вона водночас асимілювала самостійну буковинську відзнаку з традиційним загальномолдавським гербом, через що емблема Буковини практично втрачала свою окремішність.

20. БЕЛЗЩИНА.

За працею "Клейноди королівства Польського" Яна Длугоша, Белзьке князівство отримало у середині ХІV століття від короля Казимира III герб із зображенням грифона. Сучасні історики вважають це твердження Длугоша досить сумнівним, оскільки Казимир III не зумів остаточно приєднати Белз до польських володінь (у 1352 році, зазнавши численних втрат, король був змушений зняти облогу Белзької фортеці). Можливо, що привілей Казимира III лише підтвержував давнішу відзнаку, яку вживало князівство (взагалі грифон був поширеним мотивом у символіці та орнаментиці княжої України-Русі, в тому числі й на Белзщині).

Наприкінці ХІV століття Белзьке князівство увійшло до володінь мазовецьких князів, підвладних польському королеві, а 1462 року воно перетворилося на воєводство у складі Польщі. Герб цього воєводства описаний у гербівнику К.Несецького: "Грифон білий у короні золотій, на червоному тлі, з крилами та передніми лапами, піднятими догори". Таке ж зображення белзького герба зафік.соване в проекті М.Битинського.

Протягом ХVІ століття особливою печаткою користувався белзький міський магістрат, подібно до урядів Києва та Чернігова. Ця печатка містила зображення фортечної вежі, на якій зверху було намальовано воїна, що стріляє з гармати. Сюжет цієї емблеми (архітектурно-військова тематика), як уже зазначалося, був традиційним для української міської геральдики часів Речі Посполитої (досить згадати розглянутий нами вище герб міста Новгорода-Сіверського 1620 року).

Після поділів Речі Посполитої територія Белзького воєводства опинилася у складі Австро-Угорської імперії, а місто Белз було понижено до статусу містечка Сокальського повіту. Давня геральдична відзнака Белзщини, як і інші герби західноукраїнських земель, розглянуті у цьому нарисі, з цієї причини вийшла з офіційного вжитку.

21. ЖИДАЧІВЩИНА.

Загербівником К.Нєсєцького, Жидачівська земля як особливий регіон Руського воєводства була виокремлена зі складу Львівської землі у 1676 році отримала герб із зображенням трьох золотих левів на "небесному", тобто блакитному, тлі. Як уже було підкреслено раніше, герб Жидачівщини являв собою переробку символіки герба Львівської землі та Руського воєводства — малюнка золотого лева на блакитному тлі. Особливою відміною жидачівського герба було те, що в гербі Львівщини лев згідно з приписами класичної геральдики стояв на двох задніх лапах, а у гербі Жидачівщини леви малювалися крокуючими, кожен — з піднятою однією передньою лапою. В європейській геральдиці таке зображення лева мало назву "леопардового лева".

Малюнок герба Жидачівської землі, що повністю відповідає описові, опублікованому К.Нєсєцьким, ми зустрічаємо і в проекті М.Битинського.

22. ЗАКАРПАТТЯ.

З усіх гербів, розглянутих у цьому нарисі, герб Закарпатської України є наймолодшим: його було складено, хоч і з використанням деяких давніших символів, лише 1920 року.

Протягом ХVІ-XIX століть свої окремі герби отримали комітати (адміністративні округи) Закарпаття, яких було вісім: Ужанський, Бережський, Угочанський, Марамороський, Земплинський, Шаришський, Спишський та Абауй-Торнський (більшість території чотирьох перших нині утворює Закарпатську область України, територія інших перебуває здебільшого у складі Словаччини). Герби цим комітатам надала спочатку угорська королівська, пізніше — австро-угорська цісарська влада. Чотири комітатські відзнаки.— герби Ужанської, Бережської, Марамороської та Шаришської округ використав для складного герба Закарпаття у своєму проекті М.Битинський.

Ужанський комітат користувався в давнину гербом із зображенням виноградного куща з золотими гронами на червоному тлі, Бережський — з малюнком золотого лева на блакитному тлі. Герб Мараморощини мав вигляд бичачої голови з червоними рогами на срібному тлі, Шарищини (сучасної Пряшівщини у складі східної Словаччини) — двох золотих алебард, корони та лілії на блакитному тлі, супроводжуваних у підніжжі щита чотирма срібними та чотирма червоними смугами.

Два перші з цих гербів мають досить давнє походження, через що вони потрапили навіть до фольклорних переказів. У легенді, записаній П.Совою від І.Кондратовича в Ужгороді, розповідається про те, що в гербі Ужгорода відбито часи, коли начебто сам грецький бог Вакх навчив "варварів" — закарпатських українців—виноградарства та виноробства (імовірно, що ця легенда походить із семінарського або священицького середовища). Про герб Бережського комітату згадує інший переказ, записаний тим самим збирачем від Ф.Легоцького в Мукачеві. За цим переказом, легендарний засновник міста Берегового пастух Сас змурував на правому березі річки Верки, на якій розташоване Берегове, храм, на стіні якого було вирізьблено лева. Згодом цей малюнок став гербом усього міста, а далі й цілого Бережського комітату. Герб Мараморошської округи, вірогідно, походить від згаданого вже герба Молдавського князівства; елементи герба Шарищини є традиційними для старовинної угорської та словацької земельної геральдики.

У 1920 році, після переходу "Підкарпатської Русі" до складу Чехословаччини, для Закарпаття було затверджено крайовий штандарт синьої та жовтої барв (фактично українських національних кольорів) та крайовий герб. Щит герба було розсічено на дві частини. У першій з них на блакитному тлі малювалися три золоті горизонтальні смуги-пояси (вибір цих кольорів офіційно зумовлювався тим, що блакитна й золота барви були найчастіше вживаними в давнішій символіці комітатів Закарпаття); у другій — червоний ведмідь на срібному тлі, — емблема, запозичена з герба Спишського комітату.

Нарешті, у 1939 році уряд Республіки Карпатська Україна, яка після розчленування Чехословаччини проголосила свою незалежність, затвердив у ролі державної відзнаки "дотеперішній крайовий герб", додавши до нього золотий "тризуб святого Володимира з хрестом на середньому зубі", якій містився у верхній частині першої половини щита. Саме в такому вигляді герб Закарпаття використаний у проекті М.Битинського, розробленому, до речі, того ж 1939 року.

23. ЧОРНОМОР'Я.

Останнім з українських земельних гербів, вжитих М.Битинським у проекті великого державного герба України, була відзнака козацького Чорноморського війська. Про історію цього війська М.Грушевський в одній із своїх праць оповідає так: "Потьомкін; щоб затримати січовиків... від втікачки за границю, рішив відновити Запорозьке військо під назвою "Чорноморського війська" і в 1783 році поручив Антонові Головатому, Чепізі та іншим запорозьким старшинам скликати охочих... В Росії новому Чорноморському війську, по скінченню турецької війни, в котрій це військо дуже Росії заслужилося, — в 1792 р. визначено на мешкання устя Кубані й землі між Кубанню та Азовським морем. Всього зібралося козаків в тім Чорноморськім війську 17 тисяч, і вони положили початок українському заселенню Кубанщини. Першим кошовим Чорноморським був Харко (Захар) Чепіга". За даними кінця ХVІІІ століття, чорноморські козаки брали найактивнішу участь у заснуванні та розбудові численних південноукраїнських міст, зокрема Севастополя.

Серед "нових клейнодів" чорноморського козацтва увагу привертає печатка "коша війська вірних козаків чорноморських", датована 1792 роком. Символ на цій печатці являє собою переробку відомого щез ХVІ століття герба Війська Запорозького: постать козака з шаблею при боці, з мушкетом у лівиці та піднесеною корогвою з хрестом у правиці. Саме таке зображення козака на срібному тлі умістив у своєму проекті М.Битинський.

У середині XIX ст. цей самобутній символ чорноморської козаччини було скасовано, а вже 1874 року для землі Чорноморського війська, перетвореної на Кубанську область, було складено герб із зображенням імператорського двоголового орла, золотого фортечного муру, пернача та двох бунчуків на зеленому тлі, який проіснував до 1917 року.

* * *

Особливе місце у проекті Великого державного герба України, виконаному Миколою Битинським, займає зображення золотого тризуба на блакитному щиті — знак, який, за словами українського дослідника у діаспорі В.Січинського, є символом "волі й незалежності українського народу, нації й держави", який ліг в основу сучасного державного герба незалежної України.

Цілковиту рацію мають історики, які називають тризуб найдавнішою геральдичною емблемою на території України. Тризубоподібні символи можна знайти ще на предметах побуту епохи трипільської культури, а пізніше — скіфів. Протягом І-VІІІ століть нашої ери стилізовані зображення тризуба використовувалися як знаки грецьких колоній, сарматських та боспорських царських династій у Причорномор'ї. Малюнки тризуба на монетах чорноморських грецьких полісів могли бути пов'язані з культом Посейдона, неодмінним атрибутом якого вважався тризуб на довгому ратищі. Саме таке зображення зустрічається на монетах Пантикапеї — грецької колонії в Криму на місці сучасної Керчі.

Боспорсько-сарматські царські емблеми, які вже тривалий час привертають увагу дослідників, можна назвати наступною сторінкою в історії тризуба. Ці відзнаки ретельно дослідив сучасний український учений В.Драчук. Як підкреслював цей науковець, кожна з геральдичних емблем боспорських царів, датованих ІІ-ІІІ століттями нашої ери, мала дві чітко виражені частини — верхню, яка в кожному випадку була особливою, і нижню — спільну для всіх боспорських царських знаків, яка мала вигляд стилізованого тризуба. Це дало підставу В.Драчукові припустити, що тризуб являв собою родовий символ правлячої боспорської династії. Підтвердженням цієї гіпотези став той факт, що на емблемах царів, які не належали до боспорської династії, але тим чи іншим чином здобували владу у Боспорському царстві, тризуб не зустрічався. "Є підстави припускати, що саме ці знаки стали тим підгрунтям, на якому сформувалися знаки Рюриковичів — геральдичні емблеми князів Київської Русі", — підсумував свою гіпотезу В.Драчук.

Першу згадку про "знаки Рюриковичів" — безпосередні прототипи сучасного українського державного герба — містить "Повість врем'яних літ". Описуючи події 947 року, літописець зауважує: "Пішла Ольга до Новгорода, і встановила вона по річці Мсті погости і данину, і по річці Лузі погости, і данину, і оброки; і ловища її є по всій землі, і знамення її, і місця, і погости". Коментуючи це повідомлення, академік Л. Махновець зазначав: "Знамення — це знаки-тавра княжої і боярської власності на землю, ловища тощо, зроблені на деревах, стовпах, каменях". Отже, на підставі даних "Повісті врем'яних літ" можна стверджувати, що в Київській Русі у середині Х століття уже існувала система княжих знаків, пізніше названих "знаками Рюриковичів".

Найдавніше зображення подібного знаку ми зустрічаємо на печатці князя Святослава Ігоровича (960-972). Цей знак має форму двозуба з виступом унизу. Схожий малюнок наявний і на круглій кістяній пластинці, знайденій в околицях літописного хозарського міста Біла Вежа, недалеко від Дону.

За часів князювання Володимира Великого (979-1015) княжий знак Рюриковичів набув традиційної форми тризуба, яка лягла в основу сучасного герба України. Зображення цього знаку з'являлося на монетах — злотниках та срібляниках Володимира, на цеглі Десятинної церкви, на посуді та інших предметах княжого вжитку. Більш спрощену форму тризуба виявлено на срібних монетах сина Володимира — Ярослава Мудрого (1019-1054), а також на предметах зброї його брата — Мстислава Тмутороканського.

Після початку процесу роздрібнення Київської Русі на окремі князівства тризуб Рюриковичів спочатку втратив свій первісний вигляд, далі взагалі вийшов із княжого вжитку. Так, на печатці Ізяслава Ярославича (1054-1077) він набуває округлої я кореподібної форми, на печатці Всеволода Ярославича (1077-1093) знову перетворюється на двозуб. Починаючи з періоду князювання Святополка Ізяславича (1093-1113), київська династія поступово припинила використання "знаків Рюриковичів", замінюючи їх родовою відзнакою "Архангел Михаїл", яказгодом трансформувалася в герб Київської землі. Чернігівська, суздальська та інші княжі династії ще деякий час користувалися "знаками Рюриковичів" у вигляді двозубів, але пізніше і ці знаки вийшли з ужитку.

Протягом усієї цієї епохи "знаки Рюриковичів" вживалися у побуті Київської Русі як особисл та родові відзнаки окремих князів. Їх можна побачити на монетах, посуді, зброї, печатках, оздобах. Ці ж знаки виконували ролі клейм мастрів, вироби яких постачалися князям. Ними ж княжі конюші таврували коней своїх володарів. "Руська Правда" — зведення законів часів Ярослава Мудрого — наказувала: "За княжого коня, якщо він з тавром, — 3 гривни".

В.Січинський склав реєстр населених пунктів на етнографічній території України, де було знайдено зображення тризуба, датовані І-ХІ століттями: Київ, Чернігів, Вишгород, Білгород (Київщина), Святе Озеро (Чернігівщина), Ліплява (Канівщина), Остерський городець, Херсонес, Керч, Олександрополь (Запоріжжя), Танаїс (гирло Дону), Тмуторокань, Галич, Володимир-Волинський, Звенигород (Галичина), Дорогичин (Підляшшя). Сучасний історик О.Братко додає до цього реєстру такі пункти: Канів, Ізяслав, Ольвія, Мартинівка (Київщина), Хацки (Київщина), Перещепине (Полтавщина).

Донині викликає дискусії питання про тлумачення символіки тризуба. Дослідник О.Пастернак навіть склав у 1934 році своєрідну таблицю, в якій репрезентував найхарактерніші тлумачення цієї емблеми. Ось ці пояснення: скіпетр (візанл'йський, скіфський або давньоруський); корона; лук зі стрілою; сокира; шолом; фортеця з вежами; якір світильник; корогва; якір; корабель; голуб; ворон; сокіл; геометричний орнамент (візантійський, норманський або слов'янський) тощо. Деякі історики вбачали в тризубі зашифровану монограму. К.Болсуновський читав її як грецьке слово "василевс" ("володар"), О.Пастернак — як слов'янське словосполучення "Владимира на столь", поет В.Пачовський — як українське слово "воля". Єдиного висновку щодо тлумачення символіки тризуба вчені не дійшли до сьогодні. Однак існування подібного символу в Київській Русі видається закономірним, оскільки зображення тризубів зустрічалися ще в побуті численних народів давнього світу (греків, індійців, хеттів).

Протягом ХІV-ХІХ століть тризуб "святого Володимира" як геральдична емблема на території України фактично не вживався. Але у народному середовищі, особливо на західноукраїнських землях, тризуб як культовий та обрядовий символ використовувався досить тривалий час. На орнаментах галицьких рукописів ХІV-ХVІІ століть часто можна було побачити емблеми, подібні за своєю побудовою до "знаків Рюриковичів". Так само часто тризубоподібними орнаментами прикрашалися писанки. У Карпатах, як зазначав В.Січинський, на свята Різдва та Водохрещі селяни "малювали на своїх хатах знак... як охороний засіб від всього злого, нещастя... який "притягає добре". У більшості своїй такі знаки нагадували дещо спрощені та стилізовані тризуби київських князів. "Традиція тризуба не загинула з упадком державності старокняжої доби, а заховалася до кінця ХVІІ століття", — підсумовує Січинський.

Інтерес до старовинної відзнаки великих князів київських на Україні почав з'являтися наприкінці XIX століття. Одним з найактивніших дослідників цієї емблеми на той час був згаданий уже історик К.Болсуновський. Малюнок тризуба, скопійований з монет князя Володимира, опублікували на початку XX століття у своїх працях Маркас та М.Грушевський.

У 1911-1912 роках на сторінках львівської преси розгорнулася дискусія на тему загальнонаціональної української символіки. Під час цієї дискусії І.Крип'якевич запропонував вважати "соборним" гербом України герб Запорозького війська — козака з самопалом, К.Широцький — герб Київщини — архангела Михаїла, С.Томашівський — герб Галичини — "руського" лева. До єдиної думки учасники дискусії не прийшли.

Новою хвилею диспутів про національний український герб ознаменувався листопад 1917 року. Створена з ініціативи Центральної Ради геральдично-прапорна комісія розпочала процес розробки державного герба Української Народної Республіки. Герби "Архангел Михаїл" та "Руський лев" було визнано непридатними для цієї функції через локальний характер їхнього використання. "Козака з самопалом" М.Грушевський та його однодумці визнали надто архаїчним для "Нової Республіки", для якої неприпустимим було "відродження старого". Іншими проектами стали зображення тридцятьох або сімох зірок (за кількістю українських історичних земель або літер у слові "Україна"), вензель "У" або "УНР".

Сам М.С.Грушевський також запропонував свій проект державного герба Української Народної Республіки. Головним його символом був "золотий плуг на синьому тлі" — алегорія "творчої мирної праці", який оточували "державні знаки старої України": "знак старої Київської держави Володимира Великого", герби Галицького-Волинського королівства, Гетьманщини, міст Києва та Львова. Жоден із розроблених тоді проектів не був затверджений. Щоправда, важливим є те, що в проекті М.Грушевського вперше з'явився "знак держави Володимира Великого" — тризуб.

Тоді ж, наприкінці 1917 року, Г.І.Нарбут створив ескіз 100-карбованцевої купюри Української Народної Республіки. Одним з головних його елементів став тризуб, що "зустрічається на монетах св.Володимира". Це сприяло популярності цього знаку і, можливо, спричинилося до того, що у лютому 1918 року М.Грушевський запропонував Малій Раді малюнок тризуба як проект державного герба УНР, аргументуючи свою пропозицію тим, що це "оздоба питоменна, ні в кого не запозичена", яка символізує Київську Русь як найдавніший прояв української державності. 22 березня 1918 року Центральна Рада затвердила малюнки великого та малого гербів УНР та відповідних печаток, які виконав В.Г.Кричевський.

Роботи Кричевського негативно оцінили В.Модзалевський та Г.Нарбут, виступивши на сторінках журналу "Наше минуле". Справді, відсутність щита та інших елементів традиційної геральдики, надмірна орнаментація малюнків, значні відмінності між ними дозволяли цим дослідникам сказати, що малюнки В.Кричевського "не витримають ніякої критики з боку геральдичного".

Незважаючи на це, наприкінці 1910-х — на початку 1920-х років тризуб, за висловом В.Сочинського, став "символом сучасного українця, що легітимує його в світі та свідчить про цілий йього світогляд". Того ж 1918 року тризуб увінчав герб Української Держави на чолі з П.Скоропадським, складений Г.Нарбутом (про цей герб ми уже згадували під час розгляду герба Війська Запорозького). У 1919 році тризуб став символом "соборності" для злучених УНР та ЗУНР. Протягом 1920-х та 1930-х років цей знак використовувався як символ українського національного руху в Галичині, на Буковині та Закарпатті, а також в емігрантському середовищі. Бійців Української Галицької Армії у 1918-1920 роках нагороджували орденом "Золотий тризуб". Як зазначає Б.Якимович, "цей символ використовували різні політичні угрупування західної України — праві і ліві". 1939 року золотий тризуб прикрасив герб Республіки Карпатська Україна, про що вже згадувалося вище.

Того ж 1939 року малюнок золотого тризуба на блакитному тлі вжив у своїх проектах М.Битинський. Як уже підкреслювалося, цей знак став центральною частиною проекту Великого герба України. Щиток з тризубом без оточуючих фігур став у Битинського малим гербом України. Нині цей символ, зазнавши незначних змін, є державним, гербом сучасної незалежної України.

Отже, проект Великого державного герба Української Народної Республіки, виконаний у 1939 році Миколою Битинським на замовлення уряду УНР в екзилі, вперше в історії українського гербознавства запропонував комплекс найбільш цікавих гербів українських земель, розроблених на основі історичної символіки, в якому відбилися всі основні особливості геральдики нашої країни. Незважаючи на деякі помилки або недостатньо обгрунтовані висновки під час інтерпретації окремих емблем, робота М.Битинського стала однією з найважливіших віх у розвитку українського земельного гербознавства.

Нині деяких читачів, не в усьому знайомих з історією адміністративного поділу України, може здивувати підбір територіальних символів, запропонований Битинським. Справді, якщо, скажімо, територія сучасних Херсонської, Одеської, Миколаївської та Кіровоградської областей репрезентована в проекті лише гербом Херсонщини, то в межах нинішньої Львівської області виділено Львівську, Перемиську, Белзьку та Жидачівську землі. Нічого дивного в цьому немає: як вірно зауважив сучасний гербознавець А.Гречило, до цього спричинився той факт, що адміністративний поділ України під владою вірних метрополій постійно зазнавав змін.

Робота, проведена у 30-х роках нашого століття Миколою Битинським, становить собою вагомий внесок у процес вивчення розвитку земельної геральдики в історії України. Наслідки її, належним чином проаналізовані та осмислені, можуть лягти в основу відродження історичної регіональної символіки в незалежній Українській державі.